Фестиваль зібрав понад 180 музикантів з різних країн світу, кілька тисяч слухачів. Фестивальні акції як завжди документувалися у відео та аудіо форматах, пряму трансляцію здійснювало обласне радіомовлення. Ідея лишається незмінною: музичний театр. Та сама і драматургія: безперервний розвиток з повторами деяких блоків (Соло-Солісімо, Дуель-Дует у виконанні Іво Нільссона; Йоні Аксельссона; Сергеуса Кірсенка та Нерінґі Буткуте; Mішеля Маранґа; П'єра-Стефана Меже; Івана Єргієва та Олени Єргієвої та інших) та з відправними і кульмінаційними пунктами (Концерт-Сцени, Антракт-Фантазія у виконанні нью-йоркського ансамблю Континуум; Фрайбурзького ансамблю перкусії; ансамблю Archaeus; струнного тріо імені Кандинського; ансамблю Арс Поетіка; тріо Хаан; ансамблю Віденський колаж; ансамблю Гармонії світу та інших). Наголос (орієнтування) зроблено на спробі прищепити у структуру фестивалю (заснованого на пріоритеті фахового виконавського та композиторського мистецтва) підготовану імпровізацію, а також поєднати автентичну музику (на 7-му фестивалі – це Індія, Азербайджан), імпровізаційну музику (дует Фатале з Швейцарії, танцівники з різних країн), та спроби розвинути власний стиль на основі різних досвідів “світової музики” (Йоргос Адаміс). Назагал, комунікація у час Міленіуму…